Author: entanglements

Founded in July 2023, the Viadrina Center of Polish and Ukrainian Studies (VCPU) merges the Center for Interdisciplinary Polish Studies (Dagmara Jajesniak-Quast) and the Chair for Entangled History of Ukraine (Andrii Portnov) into a new research institution at the European University Viadrina. The VCPU focuses on interdisciplinary research on Polish and Ukrainian history and the present day, as well as on the transfer of academic-based and up-to-date knowledge about Poland and Ukraine to the public. 

Interdisciplinary conferences, workshops, open lectures (also in Polish and Ukrainian languages), summer academies, research trips as well as university lectures and seminars by the VCPU’s academic staff and international guest researchers, several publication series, an academic blog and a YouTube channel stimulate research on Poland and Ukraine and underscore Viadrina`s special role as a place of European intellectual exchange.

But what is intellectually new about a center like the VCPU? What insights could the strategic attention to Polish-Ukrainian entanglements bring to existing scholarship on Eastern and Central Europe?

Thanks to an intertwined approach, “Polish-Ukrainian Studies” is a truly unique program at Viadrina – and it is also planned internationally and globally. Because in Europe and even in the USA or Canada (where the leading research centers for Ukrainian Studies are located, such as our partner institutions, the Harvard Ukrainian Research Institute or the Canadian Institute of Ukrainian Studies at the University of Edmonton), Ukraine is often perceived in national terms and as just another national history. The same is true for Polish studies. In contrast, we would like to propose a new approach and search for a new analytical language that would capture the fascinating complexity of the entire historical “Commonwealth in East Central Europe” and also promote diverse cooperation in the region. Jewish studies with a focus on the Yiddish language, as well as Belarusian studies, would also be ideally situated here.

The combined research approach of Polish-Ukrainian Studies brings new insights to Central and Eastern European Studies by offering a deeper understanding of shared histories, cultural interconnections, and contemporary socio-political dynamics.

One example of these interconnections and contemporary socio-political dynamics is the labor market. It is not only about fair labor standards for the Ukrainian (post-)war economy, but even more importantly about fair labor standards in the European or even global labor market and economy at the moment. Due to the flight from the war, Ukrainian citizens are currently working in many European and North American companies.

Another example is employment in digital platforms. One of the most recent phenomena in the global labor market over the last two decades – including in the European Union – is the dynamic development of digital platforms that provide services in almost all sectors: from passenger transportation (Bolt Driver, Free Now, iTaxi, Uber) and food delivery (Bolt Courier, Takeaway, Glovo, Wolt) to programming services, translation or data entry, and advice on legal or other issues. Using the example of Ukrainian workers in these platforms, we can learn more about the basic challenges of this not entirely new phenomenon. In order to do so, this area can only be studied in an interdisciplinary manner, as the issues of fair labor touch on legal, economic, but also cultural and historical disciplines.  

Critical transnational rethinking of “classical” historical or literary themes can also open up important theoretical perspectives. In particular, the intertwined Polish-Ukrainian history is a potentially very productive field for critical rethinking of postcolonial theory. Going beyond a purely national perspective may also allow us to conceptualize the issue of multilingualism or religious pluralism in a new way. This is also an opportunity to expand the conceptual framework of German and Austrian history, as well as the history of the Russian Empire, the Soviet Union, the Crimean Khanate, and the Ottoman Empire. Following the logic of this approach, Poland and Ukraine become a place where  European local history meets global history. That is why our Center is also involved in the implementation of an ambitious research plan – the Ukrainian History Global Initiative Project – and plans to host one of its seminars in 2026. It will hopefully become one of many research and teaching initiatives aimed at a new positioning of the European University Viadrina as a leading center of Polish and Ukrainian studies.

Text by Prof. Dr. Dagmara Jajeśniak-Quast & Prof. Dr. Andrii Portnov, directors of the Viadrina Center of Polish and Ukrainian Studies (VCPU).

What new perspectives for research on Central and Eastern Europe could be opened up by entangled Polish-Ukrainian studies?

Post-imperial Division of Europe 
Dr. Elżbieta Kwiecinska, Institute of Slavic Studies, Polish Academy of Sciences and Associate Member of the Viadrina Center of Polish and Ukrainian Studies

In 1995, Mark von Hagen published an article Does Ukraine have a history? As a non-Ukrainian scholar of Ukraine, he reflected on a lack of Ukraine on a mental map of Western academia as an “objective history” that would go beyond “professional ethnics”, national advocacy, and family genealogy. Why was that so? Von Hagen argued that the reason lay in the East Central European experience of living under imperial authoritarian rule until 1989 when its minority voices were largely ignored. 

Furthermore, by studying Polish-Ukrainian history, we can reassess a normatively positive notion of an empire that, in this part of the world, has been considered the opposite of “managing the difference.” A history of Russian/Soviet and German/Nazi policies in Eastern Europe was far from acknowledging ethnic diversity. Polish and Ukrainian arguments about their region’s present and past should be treated seriously, not just as mere “voices” but as equal members of the discussion about European history and memory.

Although the Berlin Wall fell 35 years ago (precisely the author’s age), the post-imperial division of Europe into two spheres of influence remained in public and academic discourse. “The other Europe” has often been studied as a monolith, and the terms post-Soviet and post-Communist remain in use. Moreover, Eastern Europe has been considered as a problem – a counterpart of what is expected – the West. It has been an object of both admiration and fear. Instead, each Eastern European country should be studied in its own terms.

The leading Western fear of Eastern Europe is its excessive nationalism and xenophobia. In fact, Eastern Europe has its own internal hierarchies and conflicting nationalisms. The main unsettled historical topics come from War II history, especially the Volhynian massacre of Poles by the Ukrainian Insurgent Army (1943). Poles and Ukrainians share difficult historical debates similar to Germans and Poles, English and Irish, or Serbs and Croats that undergo reconciliation processes. In this regard, a comparative and entangled history of violence and war atrocities is needed that would go across the West and East Europe. Other questions are about Polish-Ukrainian economic asymmetry and exploitation both in the past and the present. Many Ukrainian migrants and refugees in Poland and other EU countries are underpaid and work under their qualifications.

The Russian full-scale invasion of Ukraine caused a rise in interest in Ukraine, and it replaced Poland with a place on the mental map of Europe. Together, they can stimulate discussion on the future of the European project and what it means to be European in times of war. The current Russian aggression made passive disengagement morally impossible. 

Intensivierung der kooperativen Forschungsansätze
Prof. i. R. Dr. Stefan Troebst, Universität Leipzig

In den polnisch-ukrainischen Studien sehe ich zunächst die Perspektive einer Fortsetzung und Intensivierung bisheriger kooperativer Forschungsansätze, wie sie etwa Stanisław Stępień vom (privaten) Polnischen Wissenschaftlichen Südost-Institut in Przemyśl seit vielen Jahren entwickelt hat oder wie dies neuerdings GeorgiyHeorhij Kasianov mit dem „Laboratory of International Memory Studies“ der Marie Curie-Skłodowska-Universität in Lublin tut. Die Rolle von UVO, OUN und UPA bleibt forschungsstrategisch weiterhin aktuell, desgleichen Themen wie die Deportationen aus dem Marchlewski-Rayon, die Wolhynien-Massaker, die „Akcja ,Wisła‘“ oder die Funktion von Lwów/L’viv/Lemberg als „Mekka des Völkerrechts“ (Philippe Sands) in späthabsburgischer Zeit, in der Zweiten Polnischen Republik und in der post-sowjetischen Ukraine. Sinnvoll wäre auch ein neues Format wie ein Ukrainisch-Polnischer Historikertag, desgleichen die Wiederbelebung der „Polsko-Ukraińska Komisja Ekspertów do spraw doskonalenia treści podręczników szkolnych historii i geografii“ (Polnisch-Ukrainische Expertenkommission zur Verbesserung der Inhalte von Schulbüchern für Geschichte und Geografie). Interessant erscheint mir überdies ein neuer Blick auf die ukrainisch-deutschen Beziehungen in Weimarer Republik, „Drittem Reich“ und „alter“ Bundesrepublik, zu denen Frank Golczewski substantielle Vorarbeiten geleistet hat und weiter leistet, desgleichen zur Rolle der Tschechoslowakei und Prag als intellektuelles Zentrum in der modernen ukrainischen Geschichte – bin hin zur zentralen Funktion der Ukrainischen SSR als Aufmarschgebiet für den Einmarsch von 1968.

Польсько-українські студії як ключ до написання нової історії Центрально-Східної Європи
Олександр Аврамчук, Люблінський католицький університет ім. Іван Павла ІІ (Oleksandr Avramchuk, John Paul II Catholic University of Lublin)

Написання нової історії Центрально-Східної Європи неможливе без порівняльного погляду на історію Польщі та України.

Взаємозвʼязок польсько-українських студій особливо помітний у контексті ранньомодерного республіканізму. Річ Посполита шляхетська та «Річ Посполита гетьманська» мають більше спільного, ніж відмінного. Дослідники козацької держави вже давно й професійно показали вплив річпосполитських практик і політичної думки на становлення держави Богдана Хмельницького і його наступників. Перспективним видається порівняльний аналіз занепаду центральноєвропейського республіканського експерименту. Тріумф «добре впорядкованих поліцейських держав» над республіками, а відтак перемога ідей Гоббса над Аристотелем, ознаменували початок кінця для польської та української політій. Поляки та українці невипадково стали одними з перших європейських політичних емігрантів: доля Станіслава Лещинського та його прихильників тісно переплітається з поневіряннями Пилипа Орлика і мазепинців. Ліквідація Гетьманщини в 1764 р. та поділи Речі Посполитої у 1772, 1793 і 1795 рр. стали черговими кроками Катерини ІІ, яка в обох випадках діяла як вірна учениця Просвітництва. Порівняльне вивчення феномену центральноєвропейських республіканських традицій, або «громадянського простору» (термін, уведений Анджеєм Сулімою Камінським) з урахуванням досягнень Кембриджської школи дослідження ранньомодерного республіканізму, має великий потенціал.

Погляд на українсько-польський паралелізм у довгому ХІХ ст. може бути не менш натхненним. Тут не місце заглиблюватися в полеміку про порівняльне націєтворення «історичних» і «неісторичних» народів. Безсумнівно, і поляки, і українці, попри всі відмінності, були у той час бездержавними «народами маргінесу», а їхні національні рухи змушені були вдатися до дипломатії «без вірчих грамот». Однак історія Центрально-Східної Європи в епоху імперій – це також історія адаптації та конформізму. Поляки й українці були не тільки пригнобленими, а й будівничими Російської імперії, про що свідчать долі таких фігур, як Олександр Безбородько і Єжи Чарториський. Науково творчим може бути порівняльне вивчення польської та української реакції на імперські проекти у Центрально-Східній Європі. 

Переплетеність польсько-українських студій ще виразніше простежується у вивченні досвіду Центрально-Східної Європи у ХХ ст. Поляки та українці діяли в умовах несприятливої міжнародної кон’юнктури, змушені приймати роль політичних «андердогів». Вартісним є дослідження схожостей і відмінностей в українській та польській реакціях на Першу світову війну, Паризьку мирну конференцію і діяльність міжвоєнних організацій – як політичних (Ліга Націй), так і наукових. Нові перспективи може відкрити вивчення історії центральноєвропейських колоніальних амбіцій: польська Ліга Морська і Колоніальна розробляла плани, схожі на ті, що пропонували прихильники ідеї «української імперії» з середовищ інтегральних націоналістів.

Надзвичайно цікавим є поглиблене дослідження польської та української відповіді на після-Ялтинську реальність. Діяльність еміграційних урядів – «польського» Лондона і «українського» Мюнхена – являє собою лише один аспект історії геополітичної поразки Центрально-Східної Європи під час Холодної війни. Нові перспективи може відкрити також вивчення переплетеності української та польської політичної думки в еміграції: схожість стратегій Літературного Інституту Єжи Ґедройця та «реалітетників» з Нью-Йоркського Клубу Круглого Столу, які обрали прагматичний підхід і, у довгостроковій перспективі, виправданий курс на еволюцію, а не революцію у Східному Блоці. І хоча часопис «Сучасність» так і не став українським еквівалентом паризької «Культури», Петро Шелест не перетворився на «українського Ґомулку», український дисидентський рух не набув такого розголосу, як польські ревізіоністи, а Народний Рух України не досягнув політичного успіху, порівнюваного з польською «Солідарністю», дослідження польсько-українських зв’язків у реакції на Холодну війну може відкрити нові перспективи. Попри різницю в міжнародному статусі несуверенної «народної» Польщі і підневільної Радянської України, здобуття незалежності в 1989 і 1991 роках, відповідно, стало частиною єдиного процесу розпаду Радянської імперії. Порівняльне дослідження ПНР і УРСР може пролити світло на різні моделі й траєкторії посткомуністичної трансформації у Центрально-Східній Європі.

Verflechtung von sozial- und kulturgeschichtlichen Phänomenen
Prof. Dr. Maren Röger, GWZO Leipzig

Die Container der Nationalgeschichte bzw. nationenbezogenen Geschichtsschreibung mögen helfen, um Komplexität zu reduzieren, aber sie verstellen damit oft genug den Blick auf die Verflechtung von sozial- und kulturgeschichtlichen Phänomenen. Das Center of Polish and Ukrainian Studies bietet uns genau diesen integrierten Blick auf die Geschichte und Gegenwart zweier Länder, die stets in Verflechtung – mitunter in negativer – miteinander agierten. Dies gibt einen neuen Anstoß für wissenschaftliche Spezialisierungen und sendet ein deutliches Signal in die deutsche Öffentlichkeit, den ostmitteleuropäischen Kulturraum als integriert zu begreifen.

New perspectives on key transcultural and transnational phenomena
Prof. Stanley Bill, University of Cambridge

The study of Poland and Ukraine together or in complementary fashion can open multiple promising avenues for research, teaching, and public education.

Poles and Ukrainians (and their historical predecessors) have inhabited adjacent, overlapping, or shared political and cultural spaces. Accordingly, it is difficult to understand the history of one group in its full context without knowledge of the other. Moreover, the very boundaries between these groups in their modern national sense were often differently defined in the past. Traditional national frames of study cannot capture these entangled relations, which call for expertise in multiple languages and across disciplines. In this context, approaches that combine insights from Polish and Ukrainian Studies – alongside Jewish Studies and multiple other areas – can open new perspectives on key transcultural and transnational phenomena that have shaped the region of Central and Eastern Europe. Such complementary approaches already have application to a wide range of scholarly subjects, from the historical Polish-Lithuanian Commonwealth to contemporary Ukrainian migration to Poland after Russia’s annexation of Crimea and later full-scale invasion of Ukraine.

This general rationale for Polish-Ukrainian Studies may seem relatively clear in theory, but finding effective ways to implement this agenda in practice is more challenging. Should joint programmes of study be established? Or should the focus rather be on research initiatives and centres? What role – if any – should researchers play in contemporary political processes of reconciliation and reckoning with controversial parts of the entangled Polish-Ukrainian history? How does Russia’s ongoing war on Ukraine affect research and its dissemination? How can persistent imbalances of power and resources be productively addressed and ameliorated?

Against the background of these and many other pressing questions – most of which have no easy answers – I am thrilled to see the creation of the Viadrina Center of Polish and Ukrainian Studies. I congratulate the distinguished team of researchers on their work so far and look forward to further developments.

What new perspectives for research on Central and Eastern Europe could be opened up by entangled
Polish-Ukrainian studies?

Entangled histories as a way to view the pasts of Poland and Ukraine 
Prof. John Connelly, University of California, Berkeley

Entangled histories are histories that cannot be thought of separately from each other, and that, it seems, is the proper way to view the pasts of Poland and Ukraine. Those hoping to understand these two societies over time cannot consider either apart from the other. But that sort of comprehension has been lacking in books on the region, including my own.  We modern historians have tended to treat Poland as belonging to a realm once called the “Soviet Bloc,” while Ukraine was consigned to “Soviet space.”

Yet colleagues working on earlier periods possessed a more profound view, and were never insensitive to a deep history of interrelations, whether in Habsburg Galicia, or further back, when Ukrainian lands figured into the Polish Lithuanian commonwealth. The two emerging peoples were as entangled as any in the vast region between German and Russian space.

But it’s the recent thirty years – especially the last decade – that make the force of this profound historical legacy not only evident but also compelling. Despite significant western aid for Ukraine’s independence struggles, no European country has outdone Poland in basic humanitarian sympathy as well as deeper historical understanding. The two nations belong to a community of fate, one in which peoples are accustomed to particularly challenging struggles for freedom.

At a basic level historians might investigate more deeply those common challenges: what forces have conspired to advance or slow democracy in eastern Poland and Western Ukraine, extending deeply into the nineteenth century? Both societies produced broad based democratic movements, from liberal minded social democracy and peasant parties, to more nationalist forces. In both cases outright fascists remained a small minority.

From 1939 these two vibrant political landscapes were submerged into would-be racist and radical egalitarian utopias, which destroyed and leveled complexity, going far, however, from making these societies homogenous. What special ideas of freedom and shared rights have emerged among Poles and Ukrainians, peoples as victimized by continental empires, over a longer period, as any others?  Perhaps experiencing every imaginable variant of unfreedom has led Ukrainians and Poles to a particular appreciation of freedom as such.

A narrative of freedom struggles transcending boundaries is well established for Poland, in the tradition of „za naszą i waszą wolność“, but it exists in strength in Ukraine, unfolding before our eyes. Each day for the last decade Ukraine’s freedom fighters bear sacrifices for a western community of values – precisely along the points where it is most imperiled. 

Historical curiosity for episodes in this joint struggle brings much of Europe into one frame. Ultimately these two nations at Europe’s center display the inseparability not just of many small peoples asserting independence between the historic German and Russian empires, but also the inseparable entanglements of those two empires themselves.

Fresh insights into Central and Eastern European studies
Dr. hab. Alicja Nowak, Department of Polish-Ukrainian Studies at Jagiellonian University in Kraków

The Polish-Ukrainian Studies perspective in Central and Eastern Europe provides a multifaceted view of the region, essential for comprehending the interconnected challenges and shared aspirations shaping this part of Europe today. The combined research approach of Polish-Ukrainian studies brings fresh insights into Central and Eastern European studies by offering a deeper understanding of shared histories, cultural interconnections, and contemporary socio-political dynamics.

By studying the ways Poland and Ukraine navigate issues such as democratization, and EU integration, nationalism, researchers can gain a clearer picture of the social and political transformations occurring in post-communist and post-Soviet states. This comparative perspective reveals the distinct paths taken by countries in the region to shape their own trajectories and adapt to modern challenges, emphasizing their active roles in these processes.

Das klassische Beispiel einer Verflechtung
Prof. em. Dr. Frank Golczewski, Universität Hamburg

Die Geschichte Polens und der Ukraine ist ein klassisches Beispiel einer Verflechtung. Dazu gehört das zeitweise, oft nur für einen Teil des Siedlungsgebiets zutreffende (keineswegs immer harmonische) Zusammenleben in einem Staat. Die Verflechtung führte zu einer gegenseitigen Übernahme kultureller Phänomene – und prägte so das kulturelle und gesellschaftliche Leben beider Beteiligter, auch wenn Vertreter der beiden Kulturen sich vom 19. Jahrhundert an für „einzigartig“ hielten. Anders als Putin dies in seinem Aufsatz “Zur historischen Einheit von Russen und Ukrainern”über die „Einheit von Russen und Ukrainern“ interpretierte war das Verhältnis von Polen und Ukrainern nur teilweise eine „feindliche Übernahme“, es war vielmehr der klassische Weg, wie Völker sich historisch herauskristallisieren. Dies polnisch-ukrainisch transnational zu erforschen kommt dem historischen Prozess näher als eine mononational operierende Forschung oder eine Diffamierung interkultureller Austauschprozesse.

Ungeachtet dieser Verflechtung ist die Geschichte der beiden Völker von blutigsten Auseinandersetzungen durchsetzt (1648, 1918, 1943, 1946/47), deren Erforschung trotz einiger Ansätze („Trudne pytania“) eher eine verbreitete Empathielosigkeit in Bezug auf die jeweilige Gegenseite und andere Beteiligte (wie etwa die Juden) offenbarte. Auch eine Romantisierung des Verhältnisses (Sienkiewicz, ukrainische Kosaken-Folklore) war dabei nicht besonders hilfreich.Man kann daher nur hoffen, dass ein neuer Ansatz hier eine für beide Seiten akzeptable realistische Sicht auf Licht und Schatten der entangled history fördert.

Inicjatywy naukowe dla stworzenia atmosfery dialogu
Dr. Igor Kąkolewski, Centrum Badań Historycznych PAN w Berlinie (Center for Historical Research Berlin of the Polish Academy of Sciences)

Od momentu wybuchu pełnoskalowej wojny w Ukrainie, spowodowanej agresją rosyjską w lutym 2022 roku, obserwujemy rozmaite inicjatywy naukowe, które są implementowane min. w postaci konferencji lub kongresów. Do jednej z pierwszych większych konferencji w Polsce poświęconych tematyce ukraińskiej pt. „Historians Facing New Challenges in the Context of the Russian War Against Ukraine” z udziałem kilkudziesięciu naukowców z Ukrainy doszło już w październiku 2022 roku w Lublinie na Uniwersytecie Marii Curie-Skłodowskiej. Inicjatorami tej konferencji były instytucje polskie, m.in. prowadzone przeze mnie Centrum Badań Historycznych Polskiej Akademii Nauk w Berlinie (CBH PAN) oraz Instytut Historii Litwy w Wilnie, a jej pomysłodawcą był prof. Alvydas Nikžentaitis. Wsparcia dostarczył też Niemiecki Instytut Historyczny w Warszawie i zaangażowany w dialog z Ukrainą ówczesny dyrektor tej instytucji prof. Miloš Řezník. Ta kooperacja polsko-litewsko-niemiecka zapoczątkowała działania, których efektem w kolejnych latach stały się coroczne kongresy z udziałem koleżanek i kolegów z Ukrainy, Litwy i przedstawicieli demokratycznej Białorusi. Pierwszy odbył się w ubiegłym roku w Wilnie, ostatni zaś zorganizowany we wrześniu tego roku w Warszawie przez Studium Europy Wschodniej pod wymownym tytułem „The Commonwealth of Four Nations”. Co warto podkreślić od początku aktywnym partnerem obu kongresów wraz z CBH PAN było Viadrina Center of Polish and Ukrainian Studies oraz jej współprowadzący dyrektor prof. Andrij Portnov.

To co charakterystyczne dla tego typu wydarzeń, to możliwość stworzenia przyjaznej przestrzeni do dialogu na temat wspólnego dziedzictwa krajów „wspólnoty czterech narodów”, nie unikając przy tym trudnych zagadnień dotyczących np. relacji polsko-ukraińskich, czy polsko-litewskich. Myślę, że dialog, w którym uczestniczą historycy z Polski, Ukrainy, Litwy oraz, co bardzo ważne, demokratycznych środowisk Białorusi jest nową jakością, która wynika z sytuacji spowodowanej wybuchem wojny w Ukrainie. Jednak przestrzeń tego dialogu dynamicznie poszerza się. Dobrym tego przykładem jest ostatnio zorganizowana w Warszawie przez Instytut Pileckiego, przy dużym zaangażowaniu m.in. CBH PAN w Berlinie, konferencja „The Future of Central and East European Studies in the Light of Russia’s War of Aggression Against Ukraine”, do udziału której zaproszeni zostali historycy również ze Stanów Zjednoczonych, Wielkiej Brytanii. Jest nowa jakość w dialogu w naszym środowisku akademickim. Zaproszenie do debaty wybitnych historyków amerykańskich, jak prof. Marka Kramera z Uniwersytetu Harvarda czy prof. Igora Lukes’a z Uniwersytetu w Bostonie, to postawienie pytania: – W jaki sposób studia nad historią Ukrainy, czy szerzej nad  Europą Środkowo-Wschodnią, mogą być atrakcyjne dla szerszej publiczności, nie tylko w europejskim, lecz także transatlantyckim wymiarze. Jedną z najważniejszych konkluzji tej konferencji była konstatacja, że tradycyjne studia nad Rosją dominują wciąż w świecie zachodnim, zarówno amerykańskim jak i  zachodnioeuropejskim, blokując rozwój studiów nad Ukrainą, ale również całym regionem Europy Środkowo-Wschodniej. Zmiana tego jest najpilniejszym zadaniem w obecnej chwili. 

Nie tylko do zrozumienia Europy Środkowej i Wschodniej, ale do zrozumienia całej Europy
Prof. Dr. Bożena Choluj

Pytanie to jest źle postawione. To nie uwikłane studia polsko-ukraińskie mogą być szansą na nowe perspektywy badawcze na Europę Środkową i Wschodnią. Wręcz trudno zrozumieć, co to miałoby znaczyć. Raczej spleciona ze sobą, skomplikowana historia relacji polsko-ukraińskich stając się obiektem badawczym, może inspirować badaczy i badaczki do analiz konfliktów, zawłaszczeń, przyjaźni, wspólnych i sprzecznych interesów, a także procesów kształtowania się państwowości narodowych i tożsamości kulturowych. 

Rany zadane sobie nawzajem, szukanie dróg porozumienia, trudne do rozwiązania nieporozumienia, tragiczne losy wielu rodzin w różnych okresach historycznych, zbrodnie, starania, czasem nawet walka oprawa do własnej interpretacji przeszłości stanowią do dziś obszary domagające się naukowego namysłu nad tym, jak powinniśmy kształtować świat, w którym koegzystencja różnorodności i sprzeczności byłaby możliwa. Takie studia potrzebne są nie tylko do zrozumienia Europy Środkowej i Wschodniej, ale do zrozumienia całej Europy, także Zachodniej i wszystkich tych części świata, w których tego rodzaju problemy istniały, istnieją i istnieć nie przestaną. Ich analiza jest potrzebą czasu, a w badaniach polsko-ukraińskich można wypracować przydatne dla niej metody i instrumentarium łatwiej niż było to możliwe kiedykolwiek wcześniej.