Entangled Polish-Ukrainian Studies. Part 2.

What new perspectives for research on Central and Eastern Europe could be opened up by entangled Polish-Ukrainian studies?

Post-imperial Division of Europe 
Dr. Elżbieta Kwiecinska, Institute of Slavic Studies, Polish Academy of Sciences and Associate Member of the Viadrina Center of Polish and Ukrainian Studies

In 1995, Mark von Hagen published an article Does Ukraine have a history? As a non-Ukrainian scholar of Ukraine, he reflected on a lack of Ukraine on a mental map of Western academia as an “objective history” that would go beyond “professional ethnics”, national advocacy, and family genealogy. Why was that so? Von Hagen argued that the reason lay in the East Central European experience of living under imperial authoritarian rule until 1989 when its minority voices were largely ignored. 

Furthermore, by studying Polish-Ukrainian history, we can reassess a normatively positive notion of an empire that, in this part of the world, has been considered the opposite of “managing the difference.” A history of Russian/Soviet and German/Nazi policies in Eastern Europe was far from acknowledging ethnic diversity. Polish and Ukrainian arguments about their region’s present and past should be treated seriously, not just as mere “voices” but as equal members of the discussion about European history and memory.

Although the Berlin Wall fell 35 years ago (precisely the author’s age), the post-imperial division of Europe into two spheres of influence remained in public and academic discourse. “The other Europe” has often been studied as a monolith, and the terms post-Soviet and post-Communist remain in use. Moreover, Eastern Europe has been considered as a problem – a counterpart of what is expected – the West. It has been an object of both admiration and fear. Instead, each Eastern European country should be studied in its own terms.

The leading Western fear of Eastern Europe is its excessive nationalism and xenophobia. In fact, Eastern Europe has its own internal hierarchies and conflicting nationalisms. The main unsettled historical topics come from War II history, especially the Volhynian massacre of Poles by the Ukrainian Insurgent Army (1943). Poles and Ukrainians share difficult historical debates similar to Germans and Poles, English and Irish, or Serbs and Croats that undergo reconciliation processes. In this regard, a comparative and entangled history of violence and war atrocities is needed that would go across the West and East Europe. Other questions are about Polish-Ukrainian economic asymmetry and exploitation both in the past and the present. Many Ukrainian migrants and refugees in Poland and other EU countries are underpaid and work under their qualifications.

The Russian full-scale invasion of Ukraine caused a rise in interest in Ukraine, and it replaced Poland with a place on the mental map of Europe. Together, they can stimulate discussion on the future of the European project and what it means to be European in times of war. The current Russian aggression made passive disengagement morally impossible. 

Intensivierung der kooperativen Forschungsansätze
Prof. i. R. Dr. Stefan Troebst, Universität Leipzig

In den polnisch-ukrainischen Studien sehe ich zunächst die Perspektive einer Fortsetzung und Intensivierung bisheriger kooperativer Forschungsansätze, wie sie etwa Stanisław Stępień vom (privaten) Polnischen Wissenschaftlichen Südost-Institut in Przemyśl seit vielen Jahren entwickelt hat oder wie dies neuerdings GeorgiyHeorhij Kasianov mit dem „Laboratory of International Memory Studies“ der Marie Curie-Skłodowska-Universität in Lublin tut. Die Rolle von UVO, OUN und UPA bleibt forschungsstrategisch weiterhin aktuell, desgleichen Themen wie die Deportationen aus dem Marchlewski-Rayon, die Wolhynien-Massaker, die „Akcja ,Wisła‘“ oder die Funktion von Lwów/L’viv/Lemberg als „Mekka des Völkerrechts“ (Philippe Sands) in späthabsburgischer Zeit, in der Zweiten Polnischen Republik und in der post-sowjetischen Ukraine. Sinnvoll wäre auch ein neues Format wie ein Ukrainisch-Polnischer Historikertag, desgleichen die Wiederbelebung der „Polsko-Ukraińska Komisja Ekspertów do spraw doskonalenia treści podręczników szkolnych historii i geografii“ (Polnisch-Ukrainische Expertenkommission zur Verbesserung der Inhalte von Schulbüchern für Geschichte und Geografie). Interessant erscheint mir überdies ein neuer Blick auf die ukrainisch-deutschen Beziehungen in Weimarer Republik, „Drittem Reich“ und „alter“ Bundesrepublik, zu denen Frank Golczewski substantielle Vorarbeiten geleistet hat und weiter leistet, desgleichen zur Rolle der Tschechoslowakei und Prag als intellektuelles Zentrum in der modernen ukrainischen Geschichte – bin hin zur zentralen Funktion der Ukrainischen SSR als Aufmarschgebiet für den Einmarsch von 1968.

Польсько-українські студії як ключ до написання нової історії Центрально-Східної Європи
Олександр Аврамчук, Люблінський католицький університет ім. Іван Павла ІІ (Oleksandr Avramchuk, John Paul II Catholic University of Lublin)

Написання нової історії Центрально-Східної Європи неможливе без порівняльного погляду на історію Польщі та України.

Взаємозвʼязок польсько-українських студій особливо помітний у контексті ранньомодерного республіканізму. Річ Посполита шляхетська та «Річ Посполита гетьманська» мають більше спільного, ніж відмінного. Дослідники козацької держави вже давно й професійно показали вплив річпосполитських практик і політичної думки на становлення держави Богдана Хмельницького і його наступників. Перспективним видається порівняльний аналіз занепаду центральноєвропейського республіканського експерименту. Тріумф «добре впорядкованих поліцейських держав» над республіками, а відтак перемога ідей Гоббса над Аристотелем, ознаменували початок кінця для польської та української політій. Поляки та українці невипадково стали одними з перших європейських політичних емігрантів: доля Станіслава Лещинського та його прихильників тісно переплітається з поневіряннями Пилипа Орлика і мазепинців. Ліквідація Гетьманщини в 1764 р. та поділи Речі Посполитої у 1772, 1793 і 1795 рр. стали черговими кроками Катерини ІІ, яка в обох випадках діяла як вірна учениця Просвітництва. Порівняльне вивчення феномену центральноєвропейських республіканських традицій, або «громадянського простору» (термін, уведений Анджеєм Сулімою Камінським) з урахуванням досягнень Кембриджської школи дослідження ранньомодерного республіканізму, має великий потенціал.

Погляд на українсько-польський паралелізм у довгому ХІХ ст. може бути не менш натхненним. Тут не місце заглиблюватися в полеміку про порівняльне націєтворення «історичних» і «неісторичних» народів. Безсумнівно, і поляки, і українці, попри всі відмінності, були у той час бездержавними «народами маргінесу», а їхні національні рухи змушені були вдатися до дипломатії «без вірчих грамот». Однак історія Центрально-Східної Європи в епоху імперій – це також історія адаптації та конформізму. Поляки й українці були не тільки пригнобленими, а й будівничими Російської імперії, про що свідчать долі таких фігур, як Олександр Безбородько і Єжи Чарториський. Науково творчим може бути порівняльне вивчення польської та української реакції на імперські проекти у Центрально-Східній Європі. 

Переплетеність польсько-українських студій ще виразніше простежується у вивченні досвіду Центрально-Східної Європи у ХХ ст. Поляки та українці діяли в умовах несприятливої міжнародної кон’юнктури, змушені приймати роль політичних «андердогів». Вартісним є дослідження схожостей і відмінностей в українській та польській реакціях на Першу світову війну, Паризьку мирну конференцію і діяльність міжвоєнних організацій – як політичних (Ліга Націй), так і наукових. Нові перспективи може відкрити вивчення історії центральноєвропейських колоніальних амбіцій: польська Ліга Морська і Колоніальна розробляла плани, схожі на ті, що пропонували прихильники ідеї «української імперії» з середовищ інтегральних націоналістів.

Надзвичайно цікавим є поглиблене дослідження польської та української відповіді на після-Ялтинську реальність. Діяльність еміграційних урядів – «польського» Лондона і «українського» Мюнхена – являє собою лише один аспект історії геополітичної поразки Центрально-Східної Європи під час Холодної війни. Нові перспективи може відкрити також вивчення переплетеності української та польської політичної думки в еміграції: схожість стратегій Літературного Інституту Єжи Ґедройця та «реалітетників» з Нью-Йоркського Клубу Круглого Столу, які обрали прагматичний підхід і, у довгостроковій перспективі, виправданий курс на еволюцію, а не революцію у Східному Блоці. І хоча часопис «Сучасність» так і не став українським еквівалентом паризької «Культури», Петро Шелест не перетворився на «українського Ґомулку», український дисидентський рух не набув такого розголосу, як польські ревізіоністи, а Народний Рух України не досягнув політичного успіху, порівнюваного з польською «Солідарністю», дослідження польсько-українських зв’язків у реакції на Холодну війну може відкрити нові перспективи. Попри різницю в міжнародному статусі несуверенної «народної» Польщі і підневільної Радянської України, здобуття незалежності в 1989 і 1991 роках, відповідно, стало частиною єдиного процесу розпаду Радянської імперії. Порівняльне дослідження ПНР і УРСР може пролити світло на різні моделі й траєкторії посткомуністичної трансформації у Центрально-Східній Європі.

Verflechtung von sozial- und kulturgeschichtlichen Phänomenen
Prof. Dr. Maren Röger, GWZO Leipzig

Die Container der Nationalgeschichte bzw. nationenbezogenen Geschichtsschreibung mögen helfen, um Komplexität zu reduzieren, aber sie verstellen damit oft genug den Blick auf die Verflechtung von sozial- und kulturgeschichtlichen Phänomenen. Das Center of Polish and Ukrainian Studies bietet uns genau diesen integrierten Blick auf die Geschichte und Gegenwart zweier Länder, die stets in Verflechtung – mitunter in negativer – miteinander agierten. Dies gibt einen neuen Anstoß für wissenschaftliche Spezialisierungen und sendet ein deutliches Signal in die deutsche Öffentlichkeit, den ostmitteleuropäischen Kulturraum als integriert zu begreifen.

New perspectives on key transcultural and transnational phenomena
Prof. Stanley Bill, University of Cambridge

The study of Poland and Ukraine together or in complementary fashion can open multiple promising avenues for research, teaching, and public education.

Poles and Ukrainians (and their historical predecessors) have inhabited adjacent, overlapping, or shared political and cultural spaces. Accordingly, it is difficult to understand the history of one group in its full context without knowledge of the other. Moreover, the very boundaries between these groups in their modern national sense were often differently defined in the past. Traditional national frames of study cannot capture these entangled relations, which call for expertise in multiple languages and across disciplines. In this context, approaches that combine insights from Polish and Ukrainian Studies – alongside Jewish Studies and multiple other areas – can open new perspectives on key transcultural and transnational phenomena that have shaped the region of Central and Eastern Europe. Such complementary approaches already have application to a wide range of scholarly subjects, from the historical Polish-Lithuanian Commonwealth to contemporary Ukrainian migration to Poland after Russia’s annexation of Crimea and later full-scale invasion of Ukraine.

This general rationale for Polish-Ukrainian Studies may seem relatively clear in theory, but finding effective ways to implement this agenda in practice is more challenging. Should joint programmes of study be established? Or should the focus rather be on research initiatives and centres? What role – if any – should researchers play in contemporary political processes of reconciliation and reckoning with controversial parts of the entangled Polish-Ukrainian history? How does Russia’s ongoing war on Ukraine affect research and its dissemination? How can persistent imbalances of power and resources be productively addressed and ameliorated?

Against the background of these and many other pressing questions – most of which have no easy answers – I am thrilled to see the creation of the Viadrina Center of Polish and Ukrainian Studies. I congratulate the distinguished team of researchers on their work so far and look forward to further developments.

---

---